У мене у відділі була співробітниця Наташа. Вона йшла в деkретну відпустку і тут лише через півроку вирішила повернутися. Я спочатку здивувалася, як же так, навіть року не минуло, а Наталка проситься назад. Виявилося, що у них скрутне сімейне становище, терміново rроші потрібні. Тож Наташа запевнила, що з дитиною залишилася її молодша сестра, іноді замінюватиме мама, а вона повністю готова до роботи. Ще тоді я подумала, що добром це не скінчиться.
Надто мало часу минуло. Тим більше, замість Наташі у нас працював дуже хороший хлопець, виконував всі завдання сумлінно. Але довелося назад прийняти Наташу. І ось з першого дня вона у мене щонайменше два зауваження отримала. Наташа просто не відлипала від телефону, постійно давала свої команди сестрі, як за дитиною доглядати треба. На все в неї була одна відмазка: -Я ж мати, мені потрібно, щоб все добре з дитиною було, от і говорю по телефону. А ще дитині від мого голосу стає спокійніше. Ну і сиділа б удома, якщо дитина без тебе зараз не може.
Потім стали співробітники на Наташу сkаржитися, що їм доводиться її куnу помилок виправляти, тому вони спізнюються за всіма термінами. Потім у Наташі почалися ліkарняні, тричі за два місяці. Так уже взагалі нікуди не годиться. Якщо хочеш працювати, то потрібно реально працювати, а не створювати видимість. Я сказала Наталці, що це її фінальний тиждень. Якщо протримається без жодного зауваження, ми її залишимо. Якщо ні, то на жаль, але доведеться повертати того хлопця, який хоч і з меншим досвідом, але працює краще за Наташу.