Я вже 8 років живу та працюю в Італії, і досі не можу зрозуміти однієї речі: як це людям, які працюють за кордоном, вдається лише за 3-4 роки заробити собі на квартиру? Скажу відразу: приїхала я сюди через те, що мала nроблеми з житлом на батьківщині. У мене три доньки, і всі ми живемо у старому сільському будинку. Чоловік мій не працює, постійно п’є. Хоч я й офіційно з ним не роз лучена, але жити під одним дахом із цією людиною я точно ніколи не буду.
Переїхала я до Італії, щойно вийшла на пенсію. За цей час доньки вийшли заміж: дві старші переїхали до чоловіків, а старша привела свого чоловіка до нас додому. Отож: усі ці роки я ділила свою зарnлату на чотирьох. Собі залишала максимум 100 євро, а донькам відправляла по 250 євро. Говорила їм багато разів, щоб вони не розкидалися грошима, а збирали собі на квартири. Усі троє обіцяли, що так і зроблять, але жодна з них не дотримала слова.
А коли я говорю їм, чому вони не працюють, то чую у відповідь одне й те саме: у селі роботи немає. Цього літа вирішила я повернутися на батьківщину. Коли підходила до рідної хати, то аж nлакати хотілося. Як усе було – так і лишилося. Невже неможливо було хоча б зробити косметичний ремонт? Сусідка моя, яка поїхала в Італію пізніше за мене, вже величезний будинок відбудувала. Мені аж приkро стало. Коротше, ні з ким не спілкувалася, повернулася до Італії із рішенням: грошей висилати більше не буду!