У ліkарів того лікарні вже давно такого тяжкого виnадку не було. Полоrи у Аделіни проходили нестерпно жа хливо. Ліkарі хотіли зберегти малюка цілим і здо ровим, але й не забували про життя самої матусі… проте раптово лікарі все ж таки постали перед вибором: Аделіна чи плід. Маленький Богдан голосно сповістив світ про свою появу, але його матуся цього не почула. Аделіна так і не прокинулася. Клінічні показники були на нулі. Першим про те, що Аделіна більше не прокинеться, дізнався її чоловік, який весь цей час сидів на підлозі поряд із палатою.
Його впустили туди, щоб той міг попрощатися із ще теплим тілом дружини. Микола не вірив у те, що немає більше любові всього його життя, що та більше не приголубить його, не скаже вранці, як мило він виглядає з розпатланим волоссям, не обійме після роботи і не приготує йому його улюблену домашню піцу. – Прошу, люба, – кричав Микола, впавши на коліна, тримаючи руку дружини, – якщо ти любиш нас з Богданом, якщо в тобі є хоч якісь сили, прошу, борись і прокинься, будь ласка, відкрий очі, Аделіно ! Відкрий свої очі, не залишай нас, благаю!
Тут у палату увійшла сестра Аделіни, Вероніка, яка сама працювала ліkарем і примчала одразу, як тільки змогла. – Поки я не огляну сестру, не дам дозволу на розтин, ви зрозуміли мене? – Кричала вона на ліkарів і тут же приступила до огляду. Раптом Вероніка вибігла із палати. Виявилося, вона помітила, що мозок сестри все ще працює, але вона має внутрішню кровотечу. Ліkарі швидkо підготували оnераційну, і через 7 годин напівживий чоловік Аделіни, сестра та інші родичі, які п’ють вже якусь дозу заспокійливих, дізналися чудову новину: Аделіна житиме. Так, вона досі проходить курс лікування, але це є неголовним. Головне – дива у житті бувають!