Ірина все своє свідоме життя, а якщо точніше, після відходу чоловіка з її життя, старалася, зі шкіри виходила, вкладала всю себе, аби забезпечити сина кращим життям. Чоловік Ірини залишив її з сином одну, а в Ірини і роботи не було, і рідних, які могли б її забезпечити. Інші батьки, які в таких ситуаціях шукають, у кого б попросити доnомоги, але не Ірина, яка взяла все у свої руки, і вирішила діяти. Сина свого Іра залишала у подруги, поки сама влаштувалася працювати на двох роботах: вдень і вночі, і все за ради сина, щоб у нього й виходило легко.
Її син ніколи і не сkаржився на життя, ніколи не відчував себе чимось гіршим за ровесників, носив кращий одяг, користувався кращою технікою і мав усе, про що мріяв, поки сама Ірина іноді голодувала, одягалася у старі, рвані ганчірки, та й ледве зводила кінці з кінцями. Незабаром син сам знайшов роботу, забезпечував себе та доnомагав матері, до того, як у його житті не з’явилася жінка. Після цього хлопець зовсім забув про матір, перестав якось доnомагати бід ній жінці, але та цього й не вимагала.
Один день син Іри взагалі попросив матір з’їхати з її будинку. Жінка чинити опір не стала поїхала по невідомому сину напрямку. Лише через рік, син, який згадав про Ірину, вирішив подзвонити матері, дізнатися, як у неї справи, а та сказала, мовляв, все чудово, вона чоловіка знайшла собі, у якого ще й компанія є своя, тепер живе на своє задоволення, ні на що не сkаржиться. У сина Ірини промайнула думка попросити доnомоги у мами, але, згадавши свою зухвалу поведінку, той із со рому лише сказав, що дуже радий за маму, що в нього теж все добре і… повісив слухавку.