У моєї мами двоє дітей – я та мій брат. Я заміжня, брат одружений. Ми із чоловіком взяли квартиру в іnотеку. – Чоловік має приводити дружину у свою квартиру! Ви ж тепер все життя на іnотеку працюватимете! – обурювалася вона. За кілька років брат із дружиною теж підписалися на іnотеку. – Молодці! Сім’я спільними зусиллями має будувати свій будинок! А то прийде дружина на готове, і не цінує свого щастя! – бурхливо схвалю вала брата мама… – Ну, що за зять такий! Ні в чому не хоче доnомогти тещі! Його до мене бульдозером тягти треба!
Йому, бачите, моя критика не подобається! Прислухався б до мене, на вус би намотав, дивишся б розумнішим став! Мій брат теж ухиляється від спілкування та доnомоги своїй тещі. – А він їм не зобов’язаний! У них свій син є, ось хай на ньому і пашуть! Нічого з ним не станеться, якщо батькам доnоможе! – захищала свого сина мати… Ми з невісткою наро дили з різницею у два місяці. І тут мати примудрилася видати свій черговий шедевр подвійних стандартів.
– Спершу треба було nлатежі з іпотеки знизити, потім народ жувати! Синочок надривається, а вона сидить спокійно з дитиною! А квартира загальна! – обурюється вона невісткою. – Ну, не чекати ж тобі п’ятдесяти років, щоб закрити іnотеку і народ жувати! Він мужик, ось хай і забезпечує сім’ю! – це вже на адресу зятя… Добре, що ми всі: я, чоловік, брат та невістка люди адекватні. З гарним почуттям гумору. Кожна нова “теза” мами викликає у нас здо ровий сміх. Хоча часом мене охоплює тривога – а чи все гаразд у мами з головою? Чи має проблеми з психікою? Роздвоєння особистості? Адже не може в однієї, нормальної людини бути дві зовсім різні точки зору на ту саму ситуацію!