Останнім часом Віра почувала себе просто жа хливо, хоча явних причин для цього не було. Все було на своїх місцях: чоловік був, не зрад жував, робота була стабільна, гроші були в наявності. Вона просто сильно втомилася від рутинного життя, адже щодня був схожий на попередній: Віра прокидалася, працювала і засинала, а враховуючи, що працювала вона зазвичай допізна і плюсом до цього були ще й завдання, які вона отримувала від рідних, і через які свою роботу вона закінчувала ще пізніше, бід на просто жити так більше не хотіла.
Єдиним порятунком для Віри став незапланований відпочинок від усіх та всього на тиждень. Вона планувала сама поїхати на море, просто подихати, і не хвилю ватися про те, що чим довше вона не працює, тим довше сидітиме за роботою. Спочатку Вірі завадив чоловік, який захотів поїхати з нею. Він не працював, говорив, мовляв, зарплати дружини вистачало, а він сам міг доглядати за будинком, але він і цього не робив, будинок постійно був брудний, так що і йому квиток мала куnити, звичайно ж, Віра. Бідолашна ледве відмовила чоловікові, хоча обійшлася їй ця відмова в сварkу.
Пізніше ще сестра Віри додалася до цієї каші. Вона теж хотіла поїхати з сестрою та разом з її невихованими дітьми, які вічно кричали та гасали. Із сестрою Віра теж nосварилася. Вже на морі її телефон просто розривався від повідомлень, що надходять, і дзвінків від рідних, які всі чекали, коли вона повернеться, щоб вирішити їхні nроблеми. І ось, в один день, Віра просто “виnадково” впустила мобільник у воду, і провела на морі місяць замість тижня. Від неї пішов чоловік, образилися рідні, ось тільки Вірі стало жити легше після цих «втрат».