Коли ми з сестрою були маленькими, домовилися, що я залишуся з батьками на селі, а їй куплять квартиру в місті – і вона переїде. Щиро кажучи, грошей вистачило тільки на однушку , зате в тому місті, де хотіла Галя. Батьки ж зі свого боку говорили, що однушка – на перший час, аби був дах над головою. А далі вони з чоловіком уже нагромадять грошей на розширення. Ось тільки була одна nроблема: Галя збирати ніколи не вміла. Чоловік у неї був такий самий: вони могли за перші кілька днів після зарплати накуnити собі одягу, обідати та вечеряти тільки в ресторані, а далі сидіти та чекати наступної зарnлати. А ми із чоловіком взагалі не такі.
Ми бережемо кожну копійку, а якщо й робимо якісь покупки – то після ретельного планування. Ми так і залишилися в селі, зате у нас город і ціле господарство. Щодо батьківського будинку, то від нього практично нічого не залишилося: ми все перебудували, додали кімнат, повністю відремонтували всередині. Наприкінці травня сестра втратила роботу, і в неї, як результат, стало більше вільного часу. Вирішила вона провести все літо у нас, тільки загоряла, гуляла по полях і річках, а наприкінці вихідних набивала сумку продуктами і їхала.
Але одного разу мій терпець урвався. Справа в тому, що я обожнюю огірки, тому вирощую їх у величезних теплицях. А сестра в момент урожаю, навіть не порадившись зі мною, зірвала всі найменші огірочки, які призначалися для закрутки – і поїхала з ними до міста. Помітила я це наступного дня. Була люта, оскільки такі огірки стоять на ринку не малих грошей. А у нас, як було сказано вище, кожна копійка на рахунку – що мені слід робити? Коли я зателефонувала Галині та влаштувала скандал із цього приводу, вона сказала, що город – мамин, тому вона мала право робити там усе, що захоче. А насамкінець додала, що, якщо захоче, то назавжди переїде до батьківського