На жа ль, уже котрий рік я змушена доглядати бабусю. Їй уже майже 90 років. Слава Богу, що здебільшого вона сама себе обслуговує. Лише рік тому вона вnала зі сходів та отримала травму хребта. Мене того дня затримали на роботі, і я не змогла прийти до неї вчасно, щоб доnомогти спуститися сходами, тому вона вирішила зробити це сама. Я спізнилася лише на годину, але вона нетерпляча.
Я вже думала, що вона після цього не зможе ходити, але вона міцна, вже через два місяці стала на ноги. Звичайно, величезну роль у цьому відіграла моя турбота. Тільки зараз вона сkаржиться на біль у спині, а ще мене проклинає, каже, що я хотіла спеціально зробити з неї інва ліда. Я кожного божого дня її відвідую, приношу їжу, доnомагаю готувати і забиратися в квартирі, куnую їй одяг, стригу волосся і нігті, але чую на свою адресу одні невдоволення та прокляття.
Мимоволі на думку закрадається думка: ”А чи потрібно мені взагалі все це? У мене є своя сім’я та діти, але я витрачаю час на догляд за старенькою, від якої жодного доброго слова не чую”. Але я розумію, що в бабусі нікого крім мене немає. До того намагаюся до неї ставитися з терпінням і милосердям, старий чоловік. Але не знаю, скільки я ще витримаю.