Деякі люди ніжаться в ліжку о сьомій ранку, а я з важкою сумкою йшла на вокзал. Там домовилася з одним таксистом, щоб він довіз мене до рідного міста. Я неnогано заробляю та можу собі дозволити такі задоволення. Тільки працювати доводиться чимало. От і не лишається часу на близьких. У рідних краях я востаннє була минулого року; часу на те, щоб зателефонувати батькам теж не завжди буває.
Але цього разу таки взяла вихідний, бо дуже скучила. Таксист рівно у призначений час чекав на вокзалі. Він приїхав навіть трохи раніше, стояв, пив каву та kурив. Він доnоміг мені покласти речі у машину. -Якщо ви не проти, я докурю, а потім поїдемо. -Так звичайно. Він відпив кави і скривився. -Так і не навчився готувати каву, щоб вона виходила смачною.
Мене задовольняла лише кава дружини. Жаль, що дружини моєї не стало. Ось вона готувала дивовижну каву. Чоловік говорив і мрійливо дивився в далечінь. Його голос був сповнений ніжністю та тугою. Я задумливо подивилася на нього. Чомусь його слова мене зворушили, а в голові промайнула мимоволі думка: “Варто частіше бачитися з батьками”.