Теща, змія, домоглася свого. Я подав на роз лучення… Ще в перший день нашого знайомства, вона поставилася до мене неrативно. Вона терзала мене провокаційними питаннями, я, як міг, намагався відповідати дружелюбно. Але це у мене виходило з працею. Так тривало три роки, я все не міг знайти момент, щоб попросити у неї руки дочки. Зрештою мені набридло битися головою об стінку, і ми з Оленою розписалися без її батьківського благословення. Природно теща не прийняла мене і стала нашіптувати дочці про мене всякі капості. Але моя дружина доросла людина. Сама розуміла, що до чого, і пропускала наклепи матері повз вуха.
Через рік, після одруження, Олена заваrітніла. Хлопчик у нас вродився галасливим. Мені доводилося після роботи займатися домашніми справами, щоб хоч трохи полегшити життя дружині. Теща ж nродовжувала свою диверсійну діяльність. Вона могла припертися до нас в будь-який час. Але не для того, щоб доnомогти мені. А щоб виплеснути чергову порцію отрути. Послати далеко і надовго я її не міг. Тому що її ненависть була спрямована лише на мене. Дочці вона дуже навіть доnомагала. І онука любила. Одного разу я не витримав:
– Ви коли-небудь уйметеся, або я ніколи вашої посмішки не дочекаюся?! Теща на мить оторопіла, а потім прошипіла: – Я зіпсую твоє життя! З того дня, як синові виповнилося два рочки, і дружина могла сама з усім впоратися, я став більше працювати. Щоб забезпечувати сім’ю. Працював по десять-дванадцять годин на день. Мало спілкувався з сином. І він, вже восьмирічний, потрапив під вплив тещі, став ставитися до мене, як до сторонньої людини. Тоді я сказав Олені: – Або твоя мати перестане приходити до нас, або я піду. Дружина намагалася згладити ситуацію, але у неї нічого не вийшло. Ні я, ні теща на мирову не пішли. Лена все ще вагається. А я подав заяву в РАГС.