Щодня Ольга Василівна до першої години дня чекала поки невістка звільнить кухню, щоб приготувати собі сніданок та каву. У присутності невістки готувати було неможливо, вона постійно обсипала бідну жінку причіпками з приводу і без приводу. Арина твердо мала намір виселити свекруху. У спадок їй дісталася маленька кімната в комуналці. Кімнату жінка здавала, щоб, крім пенсії, мати зайві кошти. Дівчина вважала, що це справжній егоїзм.
Присутність свекрухи в будинку її дратувала. Виселити її вона не могла, за законом половина квартири офіційно належала Ользі Василівні. Син ніяк мати не захищав від нападок дружини, він у всьому її слухався і був у неї шалено заkоханий. З кожним роком Арина ставало все безцеремонніше. Зрештою Ольга Василівна зрозуміла, що жити так більше не може. Вона вирішила таки переїхати до своєї комунальної кімнати. Так, після переїзду довелося нелегко.
Зараз жити на одну пенсію практично неможливо, довелося економити на всьому. Син після переїзду практично її не відвідував. Проте жила жінка скромно та тихо. Лише за рік на її порозі з’явилися син і невістка з тортиком. Невістка була якась надто доброзичлива, привітно посміхалася. Ольга Василівна одразу зрозуміла, що треба чекати каверзи. Виявилося, що у сім’ї сина виникли фі нансові труднощі. Він почав умовляти матір nродати комунальну кімнату, віддати їм гроші та переїхати назад. Ольга Василівна kатегорично відмовилася. Невістка під кінець кричала образи та звинувачення.