Бабуся, Ольга Захарівна, залишила свій добротний будинок із солідною ділянкою у сnадок онуку Пете. У момент вступу у сnадок онукові було двадцять два роки, і власний будинок, а також сад із городом його взагалі не цікавили. Тому господарювати там стала невістка Ольги Захарівни, мама Петра, Світлана Семенівна. Жінка щовихідних, усі свята та свою відпустку проводила на дачі. Вона там навела лад на ділянці, засадила грядки овочами, восени збирала врожай та готувала запаси на зиму. Такий стан справ влаштовував і мати, і сина, який приїжджав на дачу двічі на рік: привозив маму навесні і відвозив її з банками восени.
Так тривало п’ятнадцять років. За цей час Петро одружився з Галиною, у них наро дилися двоє синів шести і чотирьох років. І тут дачею зацікавилася Галина. Не в тому сенсі, щоб садити та поливати. А в тому, щоби зробити з неї приємне місце відпочинку. Відпочивати на морі, або десь ще надто накладно. А тут своя дача під боком, ліс, річка. Кращого відпочинку не придумаєш. Ось тільки там не було й п’яди землі, вільної від посадок свекрухи. Нікуди втиснути ні гойдалку , ні пісочницю для дітей, ні мангал, ні галявину. І Галина взялася обробляти чоловіка.
На предмет переформатувати дачу з садово-городнього на культурно-ігрове. Мовляв, так у відпустку і далеко їхати не треба, і дітям буде добре влітку, і сімейні свята можна влаштовувати, і друзів на шашлики запрошувати. Як відомо “нічна зозуля перекукує денну”, та й останній аргумент Галини (про шашлики) зіграв свою роль. Петро здався і прийняв бік дружини. Світлану Семенівну було поінформовано, що більше на дачі городів не буде. Лише зона відпочинку. Звичайно мама чинила опір усіма силами. Але переконати сина з невісткою не змогла. Образилася і влаштувала бойкот і синові, і невістці, і онукам.