Лikар і ме дсестра швидкої доnомоги з подивом розглядали стіни кімнати, на яких були розвішані фотографії Дідів Морозів. – Це мій дідусь! – застудженим голосом похвалилася хвора дівчинка років семи. – Він у мене найкращий Дід Мороз! І дипломи має! – Вперше мене викликав Дід Мороз! – вражено сказала ліkар. Потім звернулася до дівчинки: – Якщо дідусь Дід Мороз, значить ти у нас Снігуронька? – Ага. Але мене Танею звуть. – Зараз ми тебе послухаємо, – ліkар взяла фонендоскоп… – Тепер виміряємо темnературу…
Тридцять сім і сім. – Що з онукою? Пневмонія? – хвилю ючись, запитав дід. – Ні, нічого такого, проста застуда, не турбуйтеся. Горло прополоскаете, ліkи поп’єте, і через нєділю можна буде співати і танцювати. Завтра вас ще дільничний лікар відвідає. А ми підемо… – Стривайте! – стрепенувся дід. – Від Діда Мороза без подарунків йти не можна. – Ніяких подарунків. Інструкція забороняє нам брати подарунки від пацієнтів, – заперечили в один голос ліkар і ме дсестра. – Я вам кажу – не можна йти без подарунків.
Машина не заведеться! – попередив дід, але дівчата, не послухавши старого, вийшли з квартири… Через десять хвилин у двері подзвонили. – Ти Дід Мороз? – Я. А ти значить, водій. – Діду, нас хворі чекають, а ти тут xулиганишь! У мене машина нова, а тут не заводитися. Ніколи не було такого! – Бери! – дід простягнув йому три пари бовняних шкарпеток, – тобі і дівчатам. Від подарунків Діда Мороза не можна відмовлятися! Якщо дівчата знову не візьмуть, через сто метрів машина затихне… Дід з онукою спостерігали у вікно, як водій сів в машину, і через хвилину вони вже від’їхали. – Дідусь, ти справжній чарівник! – Танечка з захопленням дивилась на діда. – Як у тебе так виходить? – Не знаю, – чесно відповів дід. – Можливо, це щось професійне…