Микола, прогулюючись в парку, несподівано почув дитячий крик. Обернувшись, він очікував побачити якусь чергову матусю з дитиною, але тут його чекав сюрприз. Маленька дитина, обгорнутий в незрозуміле, зношений рушник, лежав поруч зі смітником. Хлопець спочатку не повірив своїм очам. Невже хтось міг ось так викинути дитину? Тим більше, що було холодно на вулиці, жовтень був.
Зараз нічого святого не залишилося, нічому дивуватися не варто. Чоловік узяв малюка, і той одразу закричав. Він сховав маленьке тільце під свою куртку, щоб зігріти. Спочатку відніс додому, коли шкіра дитини набула нормальний відтінок, він подзвонив у швидkу і nоліцію. Поки що спеціальні служби приїхали, хлопець сидів і дивився на дитину. Малюк відкривав беззубий рот і протяжно кричав, намагаючись своїми тонхнькими пальцями за щось зачепитися.
Він виглядав дуже беззахисно. Потім забрали дитину у будинок дитини. Коля і до подальшої долі малюка не залишився байдужий. Він часто його відвідував. Спочатку дуже сподівався, що хтось його уси новить, і малюк знайде щастя, але цього не сталося. Микола сам не міг його забрати, бо на той момент дуже багато працював і жив на знімній квартирі. Кожен раз, коли він відвідував хлопчика, приносив гостинці. З віком дитина вирішив, що Коля його тато. Микола одружився, отримав стабільність в житті, коли Максиму було п’ять він все-таки забрав його в сім’ю.