День був ясний. Я якраз повертався після роботи додому і вирішив присісти на лавку, відпочити після робочого дня і насолодитися трохи погодою. Сьогодні мене відпустили значно раніше, навіть трьох годин ще не було. Сонце стояло високо і не скупилося променями. Поруч прогулювалися люди, але одна парочка особливо привернула мою увагу. Син з батьком повільно прогулювалися по траві. Чоловік тримав в своїй долоні маленьку ручку. Він захоплено щось розповідав хлопчикові років п’яти, розмахуючи руками і емоційно жестикулюючи. Ця сцена пробудила в мені старі спогади і ностальгію.
А адже багато років тому і мій батько так само водив мене зі школи додому. На зворотному шляху він розповідав мені різні повчальні історії, які я слухав з відкритим ротом. Багато часу минуло. А з батьком спілкуємося все рідше. Життя тепер сповнене різних подій, а батько пенсіонер, який все частіше залишається вдома. Борис відчув докір совісті. Він взяв телефон і набрав знайомий номер. Гудки. -Алло. – Тату, привіт. -Синку, добрий день!
-Пап, я просто хотів сказати тобі, що дуже вдячний за все, що ти для мене зробив. Я пам’ятаю, як ти пішки щоранку водив мене у школу, а потім забирав. Пам’ятаю твої чудові історії. Пам’ятаю, як зібрав сам велосипед на моє тринадцятиріччя. Я знав, що у нас немає грошей, не особливо сподівався. Спасибі за все! Я тебе дуже люблю. -Ох, синку, я навіть розnлакався. Ніколи не сподівався почути від тебе таке. Я тебе теж люблю. Наші старі батьки потребують нашої уваги, не забувайте про них.