Михайло з Оленою та трьома дітьми близнюками жили в однокімнатній квартирі. Коли куnували квартиру, думали, що народять одну дитинку, потім куплять житло просторіше і заведуть другу дитину. Але, як кажуть: “Хочеш розсмішити Бога, заплануй життя на кілька років уперед”. У них з першої спроби наро дилася трійня. І ось тепер в однокімнатній квартирі, без балкона, їм ка тастрофічно не вистачало місця. За два роки накопичилося багато речей, які і викидати не можна, і зберігати нема де. Ось подружжя і вирішило звернутися із пропозицією до сусідів. Андрію та Тетяні за сорок. У них чотирикімнатна квартира, син школяр та собака.
Місця у їхній квартирі має бути багато. Двері їм відчинила Тетяна. – Доброго дня, сусіди. У нас до вас є ділова пропозиція, – сказала Олена. – Доброго дня. Проходьте, будь ласка, – відповіла сусідка. – У вас велика квартира і багато місця, – продовжила гостя, коли розсілися у вітальні. – Ми наче не скар жимося, – сказав Андрій. – А у нас дуже маленька квартира, – продовжила Олена. – Так, це так, – співчутливо зітхнула Тетяна. – Так ось, ми пропонуємо вам частину наших речей взяти на зберігання. – Що! – сусіди здивовано переглянулись.
На їхніх обличчях з’явився такий вираз, ніби їх збираються пограбувати. – Ви не хвилю йтесь, – швид ко сказала Олена. – Ми готові сnлатити за зберігання. – Не знаю, – невпевнено простягла Тетяна, – якась несподівана пропозиція. Ми не маємо вільних кімнат. І в коморі місця немає. – І яка ж, на вашу думку, ціна питання? – Запитав Андрій. – Ось це вже ділова розмова, – вставив Михайло свої п’ять коnійок. – Ми подумаємо, – сказала Тетяна. Сусіди не погодились. Місця у них звичайно багато, але зберігати чужі речі їх якось не спокусило. Михайло з Оленою знайшли інших сусідів, які погодилися взяти їхні речі на зберігання.