Ганна, моя дівчина, твердить, що любить мене. Але стати моєю дружиною відмовляється. Причина у моєму відношенні до власної матері. Точніше батька. Ганна каже, що якщо я відмовився від своїх батьків, то рано чи пізно кину її саму. І не зможу стати добрим сім’янином. Вона впевнена, що я неправий, що діти не повин ні так чинити зі своїми батьками. Напевно, вона змінила б свою думку, переживи вона те, що пережив я в дитинстві та юності. Саме “пережив”, тому що мій опис власного життя їй здається неправдоподібним. У Ганни в голові не вкладається, що мати може так вчинити зі своєю дитиною. Ось і підозрює мене у перебільшенні…
Причиною мого негативного ставлення до власної матері став мій батько. Деспот та тиран. Я ріс в Пеклі. Мати сприймала жорстоке ставлення до мене з боку батька, як щось цілком нормальне. І не захотіла прогнати його з дому, тим самим захистити мене. Натомість, сусіди, які стали свідками регулярного, жа хливого ставлення до мене з боку батька, сприйняли це як злочин. І звернулися до nоліції. Ті й забрали його. І мати стала звинувачувати мене в тому, що втратила чоловіка. Що й стало тією останньою краплею, що переповнила чашу мого дитячого терпіння.
У шістнадцять років я пішов із дому. Моє життя, з цього моменту до двадцяти п’яти років, так само далеке від Раю. У перші роки я кілька разів опинявся на межі того, щоб виявитися безпритульними. Мені доводилося працювати, щоб вижити. Лише за останні п’ять років я почав працювати, щоб жити. Навіть зміг записатися до психолога, щоби забути дитячі nсихологічні травми. Не дуже й доnомогло, до речі… І зараз Ганна хоче, щоб я зрозумів і пробачив свою матір?! Як я можу це зробити, якщо при її потуранні наді мною змивалися як могли? Як я можу пробачити їй те, що вона навіть не намагалася мене захистити? Адже я nродовжую звинувачувати ту у всіх бідах, що випали мені в дитинстві та юності.