У мене є 4 онуків, і якщо з двома з них та з їхньою мамою у мене стосунки добрі, то сім’єю другого сина все складніше. Скажу відразу, що ми з невісткою ніколи не знаходили спільної мови, але це мене ніяк не хвилю вало. Не мені було з нею жити. З народженням онуків наші стосунkи трохи змінилися.
Невістка почала іноді зі мною спілкуватися, але це вже від необхідності. Справа в тому, що я часто їй доnомагала з дітьми. Сиділа з ними, поки вона ходила до кафе з подругами. Але цій казці не судилося прожити більше 4 років. Нещодавно я зустріла чоловіка… він дуже уважний, дисциплінований, розумний… Загалом, я заkохалася. Ми почали зустрічатись, він часто запрошує мене на побачення. Поряд з ним я знову почуваюся юним дівчиськом.
Коли я вкотре відмовилася посидіти з онуками, невістка не витримала: — Вам уже скільки, а ви по побаченнях бігаєте. Не смішіть народ, прошу, – сказала вона, сміючись. Ну, хіба я не маю права на особисте життя? Я ж бачу, що й синові не подобається те, що я роблю, але я вважаю, це моє життя і мої помилки, за які я буду розnлачуватися, а не він і навіть не невістка. Коли я сказала все це невістці в обличчя, вона нічого не відповіла, але незабаром заборонила мені бачитися з онуками і навіть говорити з ними по телефону.