Справа була 15 років тому. Батьки вирішили роз лучитися. А я, зваживши всі за і проти-вибрала батька. Після цього мама мене стала вважати зрадницею. Але жодного разу вона не задалася питанням, а чому я так вчинила? Насправді, справа була саме в ній. Вона була по натурі запальною. Вміла розлютитися не на жарт, та й ніколи не намагалася потім згладити свою провину за надмірну аrресію. Їй здавалося, що тата я вибрала через rроші, щоб влаштувати собі забезпечене життя. Навіть з чотирирічною онукою вона не спілкується нормально, тому та вважає за краще дідуся. Розуму не докладу, що стільки років пов’язувало моїх батьків в шлюбі.
Пам’ятаю тільки те, що мама постійно, і в основному, на порожньому місці, пиляла йому мізки. А він нервував і закочувалася сварkа. З татом було спокійно. Він завжди знаходив час, щоб перевірити мої уроки, прочитати мені казку на ніч, вчив мене плавати, робити літачки. Всі мої спогади, які стосуються його тільки позитивні. А мама злилася на все. А мені завжди так хотілося, щоб і я, як і мої подруги, могла поділитися з нею своїми секретами, запитати поради. Я, як дівчинка, потребувала підтримки і її схвалення.
Вона мені завжди здавалася егоїстичною, адже жила для себе в своєму світі, де їй, напевно, було комфортно, а той шум і гам, який був для нас дискомфортом – їй, напевно, приносив задоволення. Коли я усвідомила, що в її світі немає місця для мене, то стала віддалятися від неї все більше і більше. Навіть коли при роз лученні я вибрала залишитися з татом, мам не засмутилася – а як завжди роз лютилася. Навіть вибравши тата, я не хотіла втрачати з нею зв’язок, а вона відразу ж відреклася від мене. Не відповідала на мої дзвінки, сказала бабусі, що я зрадниця і продажна дівчинка! Коли у мене наро дилася дочка, мама трохи відтанула і приходила спілкуватися з онукою. Але я зрозуміла, що історія повторюється і на цей раз вже сама відгородила дочку від неї. Але мене мучить совість, чи правильно я роблю. А тато вважає, що їй треба вже лікуватися. Ой, не знаю…