У школі у мене був свій власний мучитель. Це зараз таке явище називають модним словом “булінг” , а тоді його ніяк не називали, але були варіанти “суще пекло”, “болісна мука” і т. д. і т. п. У сьомому класі до нас прийшов новий учень. Він був таким же тихонею, як і я. Мабуть, для вчителів цей факт послужив вагомою причиною, щоб посадити його біля мене. Паша здавався мені не просто черговим тихим хлопцем, а пораненим і скривдженим. Я намагалася з ним подружитися, щоб розкрити його особистість, щоб він не відчував себе самотнім в новому середовищі. Ми подружилися, але Паша залишався при своєму.
Він з величезною складністю виходив на контакт, а іноді і сидів весь день забитий в собі. Одного разу Паша запросив мене на прогулянку по нашому міському парку атракціонів. Так співпало, що в цей день мені довелося виїхати з батьками на дачу. Мені довелося відхилити пропозицію Паші… Напевно, цей вчинок сильно його зачепив, адже він після цього почав по-іншому до мене ставитися. Пару раз під час зміни Паша потайки розкидав всі речі з мого пенала на підлозі коридору. Я потім ходила і все збирала в сльозах.
Був ще випадок, коли я повернулася додому, розпустила волосся, а вони у мене були по пояс, і не змогла їх розчесати, тому що в моїй шевелюрі була ціла пачка жуйки. Поки я плакала, мама подзвонила і домовилася з перукарем. Коса по пояс перетворилася в миленьку коротку стрижку. Павло і в День святого Валентина відзначився. Він поставив на мій стіл коробочку з написом: “тобі сподобається”. Я вже здогадувалася, що це може бути він, але з надією на краще – відкрила коробку. Краще б я цього не робила. Там була дохла мишка. Я кинула свій подарунок на стіл і почала кричати і nлакати в істериці. Всі наші однокласники з обуренням дивилися в мою сторону. Вони тримали в руках листівочки-валентинки з зізнаннями.
Тільки Паша сміявся, схопившись за живіт. Наступного дня до школи зі мною прийшла мама. При ній Паша вибачився переді мною і сказав, що більше не образить, але його витівки тільки набули нових обертів. Зараз я вчуся на 3-му курсі університету, а шкільні роки згадую з жахом. З Пашею ми бачилися тільки один раз після школи. Ми перетнулися на вулиці в моєму рідному місті. Він зупинився і сказав: – А я ж тебе любив… ти не захотіла зі мною навіть в парку прогулятися. Нещодавно я дізналася у колишньої однокласниці, що наш Паша дострибався. Він сидить за пограбування магазину. Знаєте, мені ні краплі не шkода. Кожен сам вибирає своє майбутнє. Він ні на одну іншу дол ю і не претендував, адже нічого для цього не робив.