Це сталося три роки тому. Наближалося Різдво, і ми з дружиною знову готувалися прийняти гостей у себе вдома. Усі її родичі мали прийти, щоб провести святу вечерю разом. Якщо чесно, мене дуже дратує той факт, що вже кілька років поспіль ми з дружиною зобов’язані власним коштом і самотужки приймати у себе гостей, які безцеремонно заявляють, що святкуватимуть Різдво у нас. Вони навіть не цікавляться, чи ми не заперечуємо. Просто ставлять нас перед фактом. Цього разу я сказав своїй коханій, що хочу нарешті відпочити від цих приготувань. Я втомився бачити, як вона переживає, намагаючись привести квартиру в ідеальний порядок, скільки б її не зупиняв. Зрештою, родичі все одно її обговорюватимуть і поливатимуть брудом. Я подзвонив усім, хто мав прийти на свято, і, так само як і вони, сказав, що тепер кожен з них повинен готувати страви, якщо хоче святкувати у нас.
Або приносити гроші за ці страви. Як це? Стільки років поспіль безкоштовно поїдати наші продукти, хоч нас навіть не запрошували! Більше того, всі вони залишалися ночувати в нас, що завдавало чимало незручностей. Неможливо було спокійно помитися, сходити до туалету чи поспілкуватися з дружиною. Усі щось вимагали і до пізньої ночі наша спальня перетворювалася на інформаційне бюро. Траплялися випадки, коли хтось з родичів уночі захоче чаю, і вони будили мене чи Любов, щоб ми заварили. Самі вони не могли? Мабуть, руки в них відвалилися б. Я не розумів, як можна бути такими нахабними. Ти у гостях, до яких сам напросився, не приніс жодного частування, залишився ночувати, створюючи купу незручностей господарям, а тепер ще й будиш їх посеред ночі, щоб чай заварили? Я б ніколи так не вчинив. Це верх невихованості! Ми домовилися, хто що готуватиме, і почали чекати на Різдво.
Настав святвечір. Ми з Любою вже приготували все, що планували і сервірували стіл. Дружина, коли настав час вечері, пішла вбиратися, а я теж одягнувся святково і почав чекати на гостей. І тут розпочалося. Дзвінок за дзвінком з розповідями, що ніхто нічого готувати не став, адже вони приходять у гості не для того, щоб займатися кухнею, а щоби все було готове і можна було відпочити. І так вони вирішили краще залишитися вдома. Навіть тесть з тещею не захотіли прийти, бо не хотіли витрачати гроші та готувати. От і відсіваються «добрі» родичі. Але двоє таки прийшли – тітка Люби з чоловіком.
Вони принесли каструлю пісних голубців та вареники з картоплею. Але тільки-но вони побачили наш святковий стіл, вони обурено запитали: – А ми щось не зрозуміли, де дванадцять страв? – Ми домовилися з родичами, що всі готуватимуть. Але ніхто не став витрачатися, звикли, що за все платимо ми. Ми з Любою зробили все, що планували. Після цього тітка Люби пробула в нас майже годину, а потім поспішно зібралася, і вони з чоловіком пішли. Добре, що хоч би залишили нам голубці з варениками. Це було перше Різдво, яке ми з дружиною провели вдвох. Перше Різдво, коли в нашому будинку не було гостей з ночівлею, і ніхто не хропів так, що вікна тремтіли. Чи шкодую я про зроблене? Зовсім ні. Любов ще переживала, але я її всіляко заспокоював. Тепер на Різдво до нас ніхто не збирається. А на наступне свято навіть не знаємо, чи відзначатимемо взагалі…