Я була в 10-му класі, коли батьки вирішили переїхати до цього робочого містечка. З новими однокласниками я потоваришувала дуже швидко. На святкуванні першого ж Нового року я зустрілася з Ігорем. Він був старший за мене на 7 років. Відразу зрозуміла, що це кохання. Ми почали більше спілкуватися. Було видно, що і я йому сподобалася не на жарт. Весною ми вже бачилися щодня, будували грандіозні плани на майбутнє. В останньому класі у мене виявили але ргію. Лі карі порадили забути про кішок та собак у будинку. Хво роба ця виявилася тому, що кішка та собачка стали жити з нами у квартирі. До цього вони завжди були на вулиці – і проблем не було. Улюблена людина знала про мої пр облеми.
Більше того, він особисто кілька разів проводжав мене до лі карні. Якось я кілька днів пролежала там; Ігор постійно відвідував мене. Але через кілька місяців він почав якось цуратися мене. Вигадував різні відмовки: то вдома проблеми, то готуватись до іспитів тощо. Навіть телефоном він почав говорити якось холодно. Дзвонив дуже рідко, а мені так хотілося ділитися з ним різними моментами свого життя. Якось, коли він все ж таки погодився на зустріч, то почав її наступними словами: -Присядь, треба поговорити. Ми сіли на лавку. -Леся, нам треба розлучитися. Я старший за тебе, і мені пора вже будувати сім’ю. Ти ж знаєш, як серйозно я ставлюся до всього цього. Мені потрібний і син, і дім, і дерево.
Звичайно, я хочу, щоб мій син був здоро вим. А ти хво ра. Він підвівся, розвернувся і пішов. Такої зради я не очікувала побачити навіть у страшному сні. Я навіть не зупиняла його. Мені навіть не хотілося крикнути, що лі карі помилилися з моїм діа гно зом, і що це було тимчасове загострення, і що мені краще з кожним днем. Після цього розставання я довго приходила до тями. А коли вступила до ВНЗ, то б іль почав потихеньку відпускати. Але я раз і назавжди засвоїла урок, що зрадити може навіть найближча людина. Ігор все ж таки одружився. Дружина його – здорова та молода. З багатої сім’ї, але наро джувати йому дітей не хоче. Вони вже 8 років разом, але дружина продовжує думати лише про кар’єру. А у мене троє прекрасних та здорових дітей. І чоловік – за яким я як за кам’яною стіною. Містечко у нас маленьке. Ми перетиналися кілька разів. На вигляд Ігор тримається молодцем, але цей сум в очах розгледіти можу тільки я.