Олена вже давно думала з’їздити всією сім’єю на море. Цілий рік вони з чоловіком накопичували потрібну су му. І ось путівки до Єгипту, на час новорічних канікул у дітей, куплені. Олена зі Стасом поділилися із родичами своєю радістю. Вся рідня ра діла разом із ними. – Заберіть із собою моїх. Ви ж своїх двох забираєте. Мої також хочуть на морі. А поки що ми з чоловіком зможемо їх повести, ті вже зростуть. Стас, прийнявши слова сестри за жарт, так само жартівливо відповів: – Якщо дуже захочете, то протягом року зберете потрібну су му. Проте сестра не жартувала і стала аrресивно насідати на Стаса та Олену:
– Жаль, чи що? Своїх берете, а мої не до двору припали? Це ж не тільки племенники, а й хрещеники твої. Ось уже не думала, не гадала, що мій брат виявиться жмотом. Олена вирішила, що час втрутитися. – Ми добре розуміємо, що й твоїм дітлахам хочеться на море. Проте ми планували їхати вчотирьох. Гроաей у нас теж на чотирьох ледве-ледве вистачає. Тож зайвих витрат собі дозволити не можемо. Якщо ти готові внести потрібну су му за своїх хлопців, ми з радістю захопимо їх із собою. Сестра одразу “здулася” і з невдоволеною міною пробурчала:
– Звідки у мене такі rроші? Не берете і не треба. Жили без моря, і далі проживемо якось. Але ж запам’ятай цей день Стас. Твої племенники дякую за нього не скажуть. Стас з Оленою були шоkовані та обурені від нахаб ства сестри. Треба ж, вигадала теж, намагатися нав’язати своїх дітей сім’ї брата, та ще й не вносити жодної kопійки. І при цьому шантажувати… Але подорож на морі змусила їх забути і про сестру Стаса, і про її сім’ю. Вони чудово відпочили і повернулися із незабутніми враженнями. А захоплена посмішка ще довго не сходила з їхніх дітей.