Анастасія та Гнат вели просте життя у добре обставленій трикімнатній квартирі разом зі своєю дочкою Оленою – сумлінною семикласницею. У сім’ї були мирні стосунки, регулярні вечері та поїздки на море до родичів. Проте з певного моменту Гнат почав проводити вечори на самоті, занурюючись в інтернет на старому комп’ютері, відриваючись лише для того, щоб приєднатися до сім’ї на обід та вечерю. А ось Олена часто заводила з мамою душевні розмови, особливо про школу і своїх однолітків, зокрема про Остапа – хлопчика, який їй дуже подобався, але вона соромилася йому в цьому зізнатися.
Можливо, завдяки статусу його сім’ї та подорожам, наприклад, нещодавній поїздці до Норвегії, про яку він розповів Олені. На відміну від інших хлопчиків, Остап приділяв їй особливу увагу, допомагав їй з рюкзаком і навіть ділився особистими історіями. Одного разу, коли батько Остапа, солідно одягнений, заїхав за ним до школи на елегантному чорному джипі, Олена відмовилася від пропозиції підвезти її, побоюючись пліток і можливого несхвалення матері, але образ Остапа глибоко надрукувався в її пам’яті. Відтепер, спостерігаючи за своїм батьком у повсякденному домашньому одязі, що зосереджено дивиться на екран комп’ютера, Олена відчула укол співчуття, бачачи разючий контраст між ним і харизматичним батьком Остапа.
Під впливом своїх роздумів про кохання та принців з казок Олена одного разу запитала маму: чи вважала вона колись свого чоловіка принцем? Це безневинне питання призвело до глибокої розмови, в ході якої Анастасія розповіла про свою власну зустріч у юності з ідеалізованим принцом – гарним, добре одягненим старшокласником, але який у результаті виявився дуже грубим зі своєю дівчиною, і це зруйнувало ілюзії Насті. Натомість Настя знайшла кохання у Гнаті, який був поряд з нею у важкі часи, наприклад, коли не стало її мами. Їхній зв’язок скріпили не широкі жести, а щира, непохитна підтримка. Ця історія допомогла Олені нарешті зрозуміти справжню цінність батька, зрозуміти, що лицарські якості – це не велич та чарівність, а доброта та надійність.