Той дзвінок став для мене цілковитою несподіванкою: — Здрастуйте, це мати Олега? — А хто мене турбує? — Мені треба отримати довідку від вашого сина, але він не відповідає на дзвінки. Скажіть йому, що мені вона терміново потрібна, без неї мене не приймуть на пологи, а я ось-ось народжу. — А до чого тут мій син? — Я Оля. В мене від Олега буде дитина. Не хвилюйтесь, він відразу сказав, що діти йому не потрібні, тому я народжую для себе. На допомогу не розраховую і нічого не вимагатиму. Просто нагадайте йому. Я була в шоці і одразу побігла все розповісти чоловікові. Він дуже розлютився і заявив, що змусить сина одружитися з цією дівчиною.
Я сама не знала, що думати. Олег ще не закінчив університет, а Олі лише вісімнадцять років. Увечері ми вирішили поговорити з сином. — Вона мені подобалася, ми зустрічалися, але одружуватись не планували, я ще не стою на ногах. Потім вона сказала, що вагітна, я запропонував їй зробити аборт, навіть дав гроші. Але вона образилася і перестала спілкуватися зі мною. Я її не люблю, тож жити з нею не збираюся. В неї батьків немає, не знаю, як вона далі буде. Мені стало шкода цю дівчину, вона, напевно, думала, що зможе побудувати з нашим сином сім’ю. Примушувати його одружуватися було безглуздо – такі шлюби рідко бувають щасливими. Схоже, Оля справді мріяла про повноцінну сім’ю: люблячого чоловіка і дитину. Але наш син не схотів брати на себе таку відповідальність.
Після цієї розмови ми більше не поверталися до цієї теми. Минуло три місяці, як Олег попросив нас відвезти його телевізор до Олі, мовляв, він його майже не дивиться, а в неї немає грошей на такі покупки. Потім він розповів, що вона вже народила, і що він бачив сина. Казав, що малюк поки що ні на кого не схожий, тільки їсть і спить. Ми, звичайно, допомогли йому відвезти телевізор, але з того часу мене не залишали думки про цю дитину. Вранці ми з чоловіком поговорили і вирішили, що треба відвідати Олю та нашого онука. — Це буде правильно. Якщо Олег не хоче брати участь у вихованні сина, це не означає, що ми маємо відмовлятися від нашого онука, — сказав чоловік. Наступного дня ми зателефонували Олі і запитали, чи їй потрібно щось.
Вона одразу відповіла, що не варто витрачати гроші на щось зайве, але памперси були б доречними, бо майже всі кошти йдуть на них. Ми купили кілька упаковок підгузків, дитячий одяг та дещо смачне для Олі. Коли ми приїхали, вона зустріла нас на порозі квартири, приготувавши каву та смачні млинці. — Назарчик зараз спить. Ходімо, я вам його тихенько покажу, він такий милий. Коли я побачила онука, то одразу впізнала в ньому Олега — сумнівів не залишалося, що то наша кров. Потім ми повернулися на кухню, і Оля розповіла про своє життя. Квартира була крихітною і з застарілим ремонтом, дісталася їй від бабусі. Вона закінчила ліцей, трохи попрацювала, а тепер перебувала у декреті. — Я така щаслива, що в мене є син! Я любила його ще, коли він був у моєму животі. — А на що ти живеш?
— Отримую соціальну допомогу. Не хвилюйтесь, мені від вас нічого не потрібно, я не збираюся просити у вас грошей. Просто хочу, щоб Назарчик мав бабусю й дідуся. Я вже купила коляску та ліжечко на ті гроші, що залишилися від бабусі. В цей час прокинулося маля, і Оля побігла його годувати. Я вирішила прибрати продукти в холодильник, але, на мій подив, його не виявилося. — Холодильник був старий, довелося викинути. Поки на вулиці прохолодно, все тримаю на балконі. Ми з чоловіком були шоковані, попрощалися з Олею та онуком та вийшли на вулицю. Чоловік обернувся до мене: — Маєш карту з собою? Поїхали за холодильником. — Так, звичайно. Ми купили для Олі холодильник. Я захоплююсь цією дівчиною, вона неймовірно сильна та мужня. Ми з чоловіком завжди будемо готові підтримати та допомогти їй. Що ви думаєте про цю ситуацію?