Після довгого дня Гнат приїхав додому з роботи, під’їхав до свого під’їзду і вийшов з машини. Він дістав з багажника два великі важкі пакети з продуктами і попрямував до дверей. Поки Гнат йшов, йому здалося, що хтось кличе його на ім’я. Обернувшись, він зіткнувся з літнім, неохайним чоловіком у брудному одязі, зі сплутаною сивою бородою, який одразу почав стверджувати, що він його батько – Володимир. Гнат був приголомшений. Він бачив свого батька близько 30 років.
Чоловік пояснив, що дізнався адресу Гната через спільних знайомих, і розповів, що мати Гната пішла з життя багато років тому. Він також розповів про свої труднощі та втрати, у тому числі про розрив з жінкою, до якої він пішов від матері Гната, і про те, як від нього відвернулася рідна дочка. Як би там не було, зазнаючи старої образи, Гнат відкинув спроби батька примиритися. Він увійшов до свого будинку, все ще вражений, і його зустріла дружина Аліна, яка одразу помітила його розлад. Гнат розповів про те, що трапилося, висловлюючи невитрачений гнів і гіркоту по відношенню до батька, який десятиліття тому покинув їхню родину після низки егоїстичних вчинків. Незважаючи на благання батька про допомогу, спогади про минуле, сповнене зневаги та конфліктів, не дозволяли Ігнату зробити крок назустріч.
Через кілька днів до Гната підійшла знайома медсестра з прилеглої лікарні та повідомила, що його батько важко хворий і зараз лежить у лікарні. З небажанням вони разом з дружиною відвідали лікарню, де застали батька в поганому стані: він з ніжністю говорив про сина і висловлював бажання познайомитися з онукою Олесею. Після деяких вагань Олеся відвідала діда, який висловив каяття за свої минулі вчинки та любов до бабусі. Незабаром після цього чоловік помер. Гнат організував скромний похорон, відчуваючи складну суміш полегшення і жалості: незважаючи на натягнуті стосунки, він виконав свій синівський обов’язок. Цей акт останньої доброти приніс йому почуття завершеності та спокою.