Пройшло майже 2 роки з того часу, як я з двома дітьми переїхала до Чехії. Рішення виїхати було продиктоване бажанням жити безпечніше та з надією на швидке повернення додому. Моя подруга, яка вже деякий час жила в Чехії зі своїм чоловіком, переконувала мене переїхати, наголошуючи на необхідності того, щоб мої діти росли в нормальній обстановці. Після прибуття моя подруга та її чоловік надали мені величезну допомогу. Вони допомогли мені з оформленням документів, розмістили нас у себе спочатку, а потім допомогли знайти однокімнатну квартиру… Я всім серцем вдячна їм за доброту і підтримку. Мені вдалося знайти роботу, яка досить добре оплачується, щоби покрити наші витрати на проживання. Наші орендодавці, які з розумінням ставляться до мого стану матері-одиначки, здають нам квартиру за вигідною ціною.
Життя тут стабільне, але я часто сумую за домом, за своїми рідними та близькими. Моє соціальне життя мінімальне: я рідко виходжу у світ і не спілкуюся з великою кількістю людей. Ті небагато знайомих, які в мене є – співгромадяни, переважно жінки, чиї чоловіки працюють тут уже багато років. Ми з дітьми намагаємось пристосуватися до нового життя. Минулого Різдва ми відвідали празьку ялинку, чим я поділилася в соціальних мережах. Однак це призвело до непорозуміння з родичами на батьківщині. Вони побачили фотографії і вирішили, що я комфортно влаштувалась і живу гарним життям, що різко контрастувало з їхніми труднощами на батьківщині.
Я намагалася пояснити, що наше життя тут не таке ідеальне, як здається на фотографіях. Адже ми живемо ощадливо, я майже ніколи не купую новий одяг, а через високу вартість життя ми лише зрідка балуємо себе чимось особливим. Незважаючи на пояснення, родичі тепер вважають, що в мене все гаразд – і чомусь ображаються на мене. Багато хто перестав зі мною спілкуватися. В результаті я залишилася в печалі та у самотності, знаходячи втіху тільки у вірі в те, що ця ситуація тимчасова і скоро ми повернемося до кращого життя на батьківщині.