Останні 8 місяців я працюю в Італії. Мені пощастило, що знайшла і роботу, і житло. Моя роль полягає у догляді за літньою жінкою, яка мешкає у великому будинку. Її діти, які мешкають далеко, відвідують її лише зрідка, вважаючи, що мого догляду достатньо для їхньої матері. Мій заробіток цілком пристойний, хоча дехто заробляє більше на аналогічних посадах. Я отримую 800 євро – що за італійськими мірками скромно порівняно з іншими, хто заробляє близько 1300. Тим не менш, я задоволена своєю роботою: жінка поступлива, а її діти забезпечують наші витрати на харчування.
Удома залишився мій чоловік, який страждає на алкоголізм. Він часто займає гроші у сусідів та родичів, що призводить до фінансових труднощів. Спочатку я допомагала йому повертати борги, але потім припинила, коли зрозуміла, що він постійно бере гроші на випивку, не збираючись виправляти свою поведінку. Нещодавно родичі та сусіди почали звертатися до мене з проханням закрити борги чоловіка, знаючи, що я працюю за кордоном. Я відмовилася, поставивши їм запитання: навіщо позичати гроші п’яниці? Моя позиція призвела до напруги в сім’ї та суспільстві.
Вони вважають, що я повинна нести відповідальність за борги чоловіка, а я вважаю, що їм слід бути обережнішими, знаючи про його звички. Незважаючи на ці проблеми, я вдячна своїй дочці та зятю, які ставляться до мене з розумінням та незалежністю. Більше того, я вирішила відкладати гроші для онуків, оскільки моя дочка відмовляється приймати від мене фінансову допомогу. Моє життя тут, в Італії, хоч і спокійне на роботі, все ж таки переплітається зі складнощами на батьківщині.