З дитинства я мріяла про сцену, фарби, музику та танці. Творчість була моєю пристрастю, і я вірила, що одного разу стану відомим художником чи танцівницею. Однак мої батьки мали інші плани для мене. “Медицина – це майбутнє”, – казала мама. “Ти зможеш допомагати людям та забезпечити себе”, – додав тато. Я розуміла їхнє бажання бачити мене успішною, але їхні плани не відповідали моїм мріям. Однак під їхнім тиском я таки вступила до медичного інституту. – Ти ж розумієш, що так краще для тебе? – Запитала мама, коли я отримала документи про зарахування.
– Ми просто хочемо, щоб ти була щасливою, – додав тато. Але я не була щасливою. Кожен день безперервно я вчила анатомію, фізіологію, хімію, і мої мрії про творчість стали бліднути. Якось, коли я сиділа в аудиторії і намагалася сконцентруватися на лекції, поряд зі мною сіла дівчина на ім’я Олена. – Ти не виглядаєш щасливою, – зауважила вона. Я розповіла їй про свої мрії та про те, як батьки змусили мене йти іншим шляхом. – Чому б тобі не поєднувати обидва? – Запропонувала Олена. – Моя тітка – лікар і водночас відомий художник. Це був переломний момент для мене. Я вирішила, що вчитимуся медицині вдень і займатимуся творчістю вночі.
Олена стала моїм наставником у мистецтві, а я допомагала їй у навчанні. Згодом я з радістю усвідомила, що можу поєднувати свої знання з медицини з творчістю. Я почала малювати анатомічні малюнки для підручників та навіть організувала виставку своїх робіт. На відкритті моєї першої виставки мама підійшла до мене з очима, сповненими гордості. – Ти мала рацію, – зізналася вона. – Творчість і медицина можуть йти пліч-о-пліч. Я пишаюся тобою. Я зрозуміла, що іноді потрібно йти своїм шляхом, навіть якщо він здається складним чи незвичайним. Головне – вірити в себе та у свої мрії.