Антоніна прожила зі своєю свекрухою чотири роки, але вони так і не змогли порозумітися. Свекруха контролювала всі аспекти її життя, навіть диктувала скільки води їй використовувати при пранні. Ситуація лише погіршилася, коли вона втрутилася до раціону Антоніни. Коли Антоніна намагалася харчуватися окремо від неї, свекруха ставала ворожою і навіть симулювала стан нападу, коли Антоніна відмовлялася їсти її кулінарні творіння.
Коли Антоніна завагітніла, свекруха взяла на себе турботу про здоров’я дитини, навіть запропонувала взяти на себе всі материнські обов’язки, щоби Антоніна не йшла в декрет. Чоловік Антоніни не сприймав поведінку матері всерйоз і вважав, що вона намагається допомогти. Але Антоніна більше не могла цього терпіти і погрозила чоловікові розлученням, якщо вони не з’їдуть. Коли Антоніна, нарешті, переїхала з дитиною на орендовану квартиру, чоловік пішов за нею.
Однак він виявився не таким корисним, як вона сподівалася: часто розвалювався на дивані, коли приходив із роботи. Навіть у вихідні дні він зникав до своєї матері, залишаючи Антоніну одну піклуватися про їхню дитину. Коли Антоніна запитала його про його поведінку, він звинуватив її у прагненні до самостійного життя і наполягав на тому, що вона мала продовжувати жити з його матір’ю, яка, на його думку, була б кориснішою. Після цих слів жінка зібрала речі чоловіка, поклала їх біля дверей і сказала йому йти туди, де краще.