Коли я попросив свою матір по телефону забрати мого трирічного сина Івана з дитячого садка, вона грубо відповіла, що я не можу змусити її доглядати онука і що я повинен розраховувати свої сили. Моя дружина була засмучена словами свекрухи і вважала, що це несправедливо, що тільки її батьки завжди мчать через все місто, щоб забрати чи посидіти з онуками.
Я розумів, що моя мати на пенсії, але все ще працює, тому не хотів змушувати її доглядати Івана. Однак слова дружини змусили мене згадати, як у дитинстві мама залишала мене з бабусею, бо працювала. У мене не було батька, тому поведінка моєї матері зробила мене трохи замкненим, але я не хотів, щоб це вплинуло на стосунки Івана з нею.
Іван – вихована і спокійна дитина, яку просто потрібно доглядати і годувати, але моя мати, схоже, не хоче докладати зусиль, щоб проводити з ним час. Я не міг зрозуміти, як переконати її, не зіткнувшись з черговою неприємною доганою. Для моєї матері важливо зрозуміти, що час, проведений з Іваном, – це не лише послуга мені чи моїй дружині, а й можливість для неї зблизитися з онуком. Я не хотів змушувати її, лише сподівався, що вона одумається і зрозуміє важливість сім’ї.