Моя подруга була заміжня 20 років, але в неї не було дітей. Вона дуже любила свого чоловіка, і хоча знала, що у нього проблеми зі здоров’ям і у них не може бути дітей, все одно вийшла за нього заміж. Вона переконала себе, що жити без дітей можливо, і постаралася перестати мріяти про материнство. Протягом усього шлюбу вони були дуже близькі і ніколи не мали серйозних розбіжностей. Її чоловік був чудовим сім’янином, дарував їй квіти та влаштовував романтичні побачення.
Він також забезпечував сім’ю, але й дозволяв їй витрачати гроші на себе. За 20 років вони придбали все, про що мріяли, включаючи двокімнатну квартиру, машину та будинок за містом. Відносини подруги з батьками чоловіка були нейтральними. Свекруха не знала, чому вони не мають дітей, і звинувачувала в цьому її. Рік тому помер брат її чоловіка, залишивши після себе дружину та трьох дітей. Подруга попросила чоловіка допомогти невістці, і вони почали проводити більше часу разом. І ось нещодавно чоловік і невістка прийшли до неї разом і оголосили, що кохають одне одного і хочуть бути разом.
Вони сказали, що дітям потрібен батько, і що її чоловік – найкращий кандидат для їхнього виховання. Тепер колишні свекруха, чоловік та невістка просили її не претендувати на частку у придбаному ними майні. Хоча вона розуміла, що все ще була молода і мала гарну роботу, вона не хотіла відмовлятися від життя та здоров’я, які вона вклала у їхнє майно протягом усіх цих років. Вона не мала бажання спілкуватися з колишніми родичами, але й відмовлятися від свого законного майна вона теж не хотіла.