Напередодні Нового року гості прибули до будинку сім’ї Нікітенків, щоб відсвяткувати день народ ження голови сім’ї. Оксана стояла поряд зі своїм батьком у гарній сукні, з усмішкою вітаючи гостей. Тітка Наталка похвалила Оксану за те, що вона стала високою і гарною, і жартома запитала, скільки в неї цукерок. Оксана відповіла, що не стане ними ділитися, бо вона жадібна. Ці слова розсмішили батька, бо одного разу він жар тома порадив їй бути жадібною, і вона сприйняла це всерйоз.
Пізніше Оксана вийшла надвір погуляти зі своєю подругою Світланою та її матір’ю. Вона мала гроші, які дав батько, і вона вирішила куnити м’якого кролика з сумними очима в сусідньому магазині. По дорозі вона зустріла жінку похилого віку, що продавала флісову ковдру, книги і золотий годинник з різнокольоровими каменями. Бабуся пояснила, що ці речі їй більше не потрібні, і запропонувала годинник Оксані у подарунок. Оксана була збентежена, але відчувала подяку, і запропонувала бабусі свої солодощі і гроші як жест у відповідь.
Вона йшла додому по снігу, захоплюючись своїм новим годинником і думаючи про те, яким чарівним він міг би бути – як стверджувала та бабуся. Коли вона дійшла до будинку, гості її батька вже роз’їжджалися. Увечері того ж дня мама з татом оголосили, що в Оксани скоро буде маленька сестричка та собака. Оксана заснула, щаслива від того, що дива можуть відбуватися, і схвильована тим, що таємно запросила добру стареньку на чай із смачним тортом. Наступного дня Оксана планувала вмовити батька куnити ковдру та книги у бабусі, з якою вона сподівалася потоваришувати. Вона розуміла, що дорослі люди найчастіше дивні, але вона була щаслива, що її сім’я скоро стане більше майже вдвічі, і що в неї є чарівний годинник, який завжди складе їй компанію і доnоможе статися диву.