Марина втомилася. Саме так – втомилася з великої літери “В”. Робота – дім. На роботі – кар’єра. Зі зростанням службовими сходами збільшується зарnлата, але також збільшується і відповідальність, і навантаження. Вдома теж жодної хвилини відпочинку. Перевірити уроки дітей, приготувати їсти, прибирання, прання. У вихідні доnомагати батькам чоловіка, то своїм батькам. І ще й сумки важкі з магазину тягнути. Марина зламалася. – Мамо, коли будемо вечеряти? – Запитав чотирнадцятирічний син.
– Коли приготую! – Мамо, мені речі треба випрати, – сказала шістнадцятирічна дочка. – З телефоном розібралася, і з пральною машиною розберешся! – Марино, завтра їдемо до батьків, доnомогти з врожаєм, – сказав чоловік Степан. – Без мене. Я втомилася, у мене вихідний! Чоловік там щось бухтів, але Марина не чула, вона лягла спати. Незважаючи на протести чоловіка та дітей… – Марино, чому ти мене не розбудила?! А нам треба в село! – обурювався чоловік. – Треба – їдьте. Без мене. Я втомилася! Що в слові “втомилася” тобі незрозуміло?! …
– Щоб більше жодних “втомилася”! – заявив Степан, який повернувся у неділю ввечері. – Тільки якщо ви з дітьми візьмете на себе домашній клопіт! Куховарство, так і бути, я візьму на себе! – відповіла Марина. – Але я працюю! – Я теж працюю! І заробляю не менше за тебе!.. Суперечка перейшла у сварkу, сварка – у розлучення. – Діти, ви можете жити із батьком. Але якщо виберете мене, знайте, я тільки готуватиму, всі інші справи по дому на вас! Діти обрали матір… Минуло три роки. Степан прийшов до Марини з квітами. – Давай спробуємо спочатку. – Навіщо? – Вибач мені, я був неправий. Всі ці роки я любив лише тебе. В мене нікого не було. – Знаю, діти розповіли. – Ну і? – Відлежуватись на дивані ти більше не будеш! – Згоден! – Я подумаю…