Віра Олексіївна ніколи не розмовляла із чоловіком на цю тему. Але в глибині душі вона була чомусь впевнена, що її чоловіка не стане раніше, ніж її. Ось він ніби і сильний, і ровесники вони, і виглядає дуже добре, але таке почуття у Віри завжди було. Вона свій стан завжди контролювала. А Сергійко її ніколи не хво рів. Віра через це дуже переживала. Завжди дивувалась, як сусідка, у якої чоловік на двох роботах працює, ще незадоволена. Потім Віктор захво рів, а Рита сkаржилася, як їй з чоловіком не пощастило, слабенький він виявився. Ось і цієї ночі Віра ніяк не могла заснути.
Віра котру годину маялася від безсоння. Як вона житиме, якщо Сергія не стане? Ні, це навіть уявити неможливо. Її звичайно ніхто не залишить на самоті, але у дітей давно своє життя, онуки теж вже дорослі. І для Віри Сергій тепер найближча людина, хоча їй завжди здавалося, що вона його любить набагато сильніше, ніж він її. Він її ніколи не шkодує, навіть приkро. Ось коли вона якось серйозно захво ріла, він навіть не хвилю вався. Віра не показала, але їй було приkро. Віра перекинулася на інший бік і зітхнула. Див но, наче й не душно, а повітря не вистачає. Це все від безсоння, мабуть, треба постаратися заснути.
Вірі здалося, що їхній чорний кіт Мурчик знову на кріслі на її речах улаштувався. Вона хотіла коту щось крикнути, але переживала, що чоловіка розбудить. Сергій Дмитрович прокинувся різко. Сергій обійняв дружину, він так сильно любив її, що чомусь переживав, що вона про це здогадається. Вона розуміла його з півслова, у неї була ніжна на дотик шкіра, навіть зараз, коли вони зовсім не молоді. Він обійняв її і йому здалося, що вона змерзла. Сергій почав погладжувати Віру по плечу, по волоссю, щоб вона вже прокидалася. Віра завжди була така ніжна, він заkохався в неї з першого погляду. – Доброго ранку, Вірочка, ти так солодко спала, так не хотілося тебе будити, – Сергій з любов’ю дивився на дружину. – Сергію, ну навіщо ти розбудив мене, я не спала півночі.