Анастасія була занурена у свої думки, коли її чоловік Михайло торкнувся її плеча, щоб повернути дружину до теперішнього часу. Через хвилину він помітив, що вона знову поринула у свої спогади, і кілька разів покликав її на ім’я, перш ніж вона нарешті відповіла. Вибачившись, Анастасія підтвердила, що все запакувала і готова виїхати на дачу. Вони приїжджали на свою дачу щовихідних з ранньої весни і залишалися там на всі літні канікули. Вони були щасливою парою, яка прожила у шлюбі п’ятдесят років і мали двох дорослих дочок.
Михайло був дбайливим чоловіком та батьком, який ніколи не сва рився зі своєю дружиною. Анастасія була вдячна за те, що він з’явився у її житті, оскільки вона не бачила хорошого у житті, доки не зустріла його. Її мати вселяла їй віру в те, що вона житиме так само, як і вона. Таке мислення призводило її до неприємних спогадів, позбутися яких часто доnомагав чоловік. Батько Анастасії був електриком, а її мати працювала у пеkарні. Вони часто ходили до парку і веселилися. Проте все змінилося, коли її батько раптово помер, коли дівчинці було шість років.
Її мати не змогла впоратися зі втратою і почала частіше влаштовувати застілля, на яких часто були присутні чоловіки. Якось мати Анастасії звинуватила її у крадіжці грошей і не повірила їй, коли та намагалася все заперечувати. Після сkандалу дочка втекла до парку, де пробула до вечора. Коли вона повернулася, її мати вже спала, і дівчинка знайшла шматок хліба на столі, з’їла, перш ніж лягти спати. Ніхто в школі не питав її про домашнє завдання, оскільки всі знали про спосіб життя її матері. …Спогади Анастасії були вкотре перервані її дбайливим чоловіком. Жінка була вдячна за те, що він був у її житті, та за те, що доnоміг їй залишити своє минуле позаду. Вона завжди сподівалася, що її доньки вестимуть щасливе життя, як вона, а не житимуть, як її мати. І робила для цього все можливе.