Я весь рік працювала, щоб нарешті вийти у відпустку. Тільки от начальниця відпускати не хотіла. Каже, що людей не вистачає. Але мені відпустка потрібна за законом, я в неї хоч тиждень випросила. Відразу зібрала речі, взяла дочку, і ми поїхали до моєї тітки на дачу. Я часто приїжджаю до своєї тітки, у неї на дачі так добре, тут моє дитинство минуло, поряд річка, ліс. Нехай дитина теж звикає, щоби після мене сюди приїжджала. На цей раз тітка була така сумна, але причину не говорила.
А на столі стояла зелена полуниця. -А Ви чому недозрілу ягідку зібрали? Їй би ще кілька днів на грядці повисіти. -Та ось раніше встала, швидко ягоди пішла збирати, щоб сусіди не потягли. -Як це не потягли? А що у вас відбувається? -На початку літа вони наш загальний паркан прибрали, сказали, що він старий, скоро впаде. Хоча мене паркан влаштовував. Потім вирішили ставити новий, та грошей немає. Так і залишилася відкритою територія. Сусідка стала до мене в город ходити, всі мої овочі та ягоди забирати. Тітка не встигала вибігти на вулицю, щоб її на місці злочину застати.
Тільки-но виходить, а сусідка вже на своїй території. А якщо їй прямо говорити, то вона все на дітей провину перекладає: -Це ж діти. Вони не розуміють, де своє, а де чуже, – відповідає сусідка. -А я хотіла яблучний джем зробити, а яблук немає. Хотіла огірочки замаринувати і огірків немає. Так без врожаю залишаюся. Я вирішила, що треба із цією nроблемою боротися. Спочатку по-доброму підійшла до сусідки, але вона вдала, що взагалі вперше таке чує. Тоді я швиденько зібрала з її грядки всю полуницю і роздала її дітлахам на вулиці. Наступного дня сусід став ставити межу нашими територіями грядки. Отак треба було одразу. Просто з людьми треба вміти їхньою мовою спілкуватися.