Десять років уже як Ольга Захарівна на пенсії. І всі десять років, за першим натяком, поспішає на доnомогу дочкам. Спочатку старша вийшла вдруге заміж, а її син, Боря, виявився не потрібним новому чоловікові. От і взяла Ольга жити онука до себе на село. Потім та сама дочка наро дила дочку. І Ольга поїхала до неї, доглядати онуку і квартиру, щоб дочка могла вийти заміж. А коли дитину віддали в ясла, бабусі прямо сказали, що вона загостилася. Далі наро дила молодша дочка. Історія повторилася, поки Ольга була потрібна, її терпіли, а як необхідність у ній відпала, то відразу вказали на двері.
А тепер і Боря почав показувати зуби. Йому, бачите, одружуватися хочеться, ось він зі своєю матір’ю і запропонували, щоб Ольга Захарівна перебралася до будинку для людей похилого віку, а свій будинок залишила онуку. Бачачи, що про це старенька навіть чути не хоче, вирішили знайти якогось самотнього старого з будинком і зіпхнути бабусю заміж. Дізнавшись про це, кума розповіла, що донька просила знайти такого старика, Ольга Захарівна розізлилася. Прийшла додому і висловила онукові все, що на душі накипіло. – Значить так, Борисе – якщо я тобі заважаю, то йди з мого будинку.
Ти молодий, здоровий. Знайди собі квартиру, роботу та живи, як хочеш. А я свою хату покидати не хочу. Даю тобі тиждень, щоб виїхати від мене. Боря подзвонив матері, на бабусю посkаржився. Та зателефонувала, спробувала мати приструнити, але отримала жорстку відсіч. Онук, сказавши, щоб Ольга не сподівалася його доnомогу, залишив її будинок. Минуло півроку. Онук повернувся, вибачився у бабусі. А бабуся давно його вибачила. Ото тільки жити до себе не пустила. У гості кликала, хоч щодня. Але жити у себе не дозволила. Дочки дзвонили, просили доnомогти з дітьми – та сама відповідь: “Привозіть діточок до мене. А сама я сита вашою гостинністю”. І привозять. А Ольга Захарівна з того часу каже: “Чим далі від рідні живеш, тим міцніша спорідненість”.