Подружжя вже майже десять років чекало на дитину. А дива не було Жінка нарешті вирішила, поки є сили та бажання взяти дитину з дитячого будинkу. Так вона із чоловіком стали частими гостями цього закладу. Наталі сподобалася дівчинка трьох років на ім’я Люба. Дитина наро дилася у неповній сім’ї. Мама любила заглядати в чарку, і так Любочка опинилася тут. Вдома умови були нестерпними. До матері часто приходили різні чоловіки та влаштовували оргії. Тож дівчинка всяке бачила. Сьогодні, відкрила таєм ницю адміністратор закладу, мами вже не немає у живих. За місяць оформили всі документи та забрали дитину до себе. Дівчинка була дуже замкнена. На контакт не йшла ні з ким. Коли опинилася в новій сім’ї, Люба забилась у rлухий куточок і на нікого не реагувала. Дівчинку просили, кликали, спокушали різними гостинцями — все марно. Зрештою вирішили дати дівчинці спокій — нехай трохи звикне до нових умов і сама вийде. Точно — коли зголодніє. Проте Любочка запаслася твердим терпінням і не виходила з куточка до вечора. Спокусили дівчинку котиком, якого привели в будинок і підсунули просто під руки дитині. Вона спочатку здивувалася, а потім трохи розслабилася та почала спостерігати за твариною.
Кіт як знав про свою місію — сів за півтора метра від дівчинки і почав умивати свою мордочку лапою, щоразу її облизуючи. Люба з цікавістю спостерігала за котом, а потім потихеньку почала наближатися до нього, простягнувши до нього свої худенькі рученята. Минали дні. А Люба й надалі була такою ж замкненою. На їжу також не реагувала. Її другом був лише кіт. Вона охоче покидала свою схованку, щоб пограти з ним. Люди для неї ніби не існували. Так минув місяць, за ним ще один. А дитина ніяк не розкривалася. Мовчки їла і йшла грати з котиком чи переглядала картинки у книгах. Якщо від неї щось вимагали, вона страաенно нервувала і влаштовувала істерики. Наталя не витримала, сказала, що з неї вистачить – дитина не підходить для життя у нормальній родині. Треба повернути її назад у притулок. Саме в цей момент до них у гості приїхала бабуся, тобто мати Наталі, яка відчайдушно думала про подальше майбутнє Любочки.
– Не роби цього. Кожній жінці потрібна дитина. Запам’ятай це. Тобі після цього не буде легше. Дитина травмована життям. Їй ти допоможеш розкритися лише любов’ю та ніжністю. Відпочинь трохи, я дитину на тиждень візьму до себе, — так вирішила бабуся. Коли на вихідні подружжя поїхало відвідати Любу — дитину було не впізнати. Вона сиділа поруч із бабусею і дзвінким голоском співала якусь дитячу пісеньку. Вирішили, щоб не травмувати далі дитину, бабуся поживе у їхній родині. День за днем дитина ставала все жвавішою. Поступово Наталю назвала мамою, а Євгенія – татом. А через місяць дитину вже не впізнати. Ганяла по хаті, веселилася та веселила інших, грала у хованки, танцювала. Згодом Любочку віддали до дитячого садка. Вона нормально влилася у дитячий колектив. Була такою ж веселою та грайливою. Особливо любила співати. Вихователі сказали, що дитина музично обдарована. Євген та Наталя були задоволені, що свого часу зробили такий вибір.