Кажуть – шевець без чобіт. Ось і Аліна Григорівна, заслужений педагог, яка виховала сотні гідних учнів, не змогла виростити з єдиної дочки гідної людини. Двадцять три роки дівчині, а все сидить на шиї матері. Та не одна, а ще й чергового “чоловіка” поруч садить. Тягне з матері nенсію. Тієї навіть на їжу грошей не залишається. Не кажучи вже про комунальні nлатежі. Електрику нещодавно відключили. І сидить Аліна Григорівна у темряві. Одне добре, дочка зі своїми “чоловіками” не лізе до її квартири. Живуть окремо. Того дня Аліна куnила в магазині найдеաевші продукти, вийшла і від голодної слабкості, вмостилася прямо на сходи. – Бабуся, вам погано?! Аліна Григорівна підвела голову та побачила свого учня Станіслава.
Той теж упізнав її. – Аліна Григорівна? Що з вами? Ходімо, я вас проведу додому. Опинившись у її квартирі , Стас одразу оцінив ситуацію та сказав. – Аліна Григорівно, ви тут посидите, а я відійду на кілька хвилин і прийду. Добре? Через півгодини у квартирі пенсіонерки спалахнуло світло. І тут же прийшов Стас із величезними пакетами. – Я зараз їсти приготую, а ви поки що відпочивайте, – сказав він своїй вчительці і попрямував на кухню. – Ох, як смачно, Стасику. Ти просто кухар від Бога, – сказала Аліна Григорівна. – Я і є кухар, – усміхнувся чоловік. – Правда, тепер у мене свій власний ресторан. Але там я шеф-кухар. Потім налив чаю, собі та вчительці, та й сказав: – Розповідайте, Аліна Григорівно.
І жінка розповіла учневі все – і про свою недолугу дочку, і про свою нещасну старість. – Аліна Григорівно, коли моєї мами не стало, ви замінили мені її. А тепер я вам пропоную переїхати до мене жити. У мене є великий будинок. Місця багато… Вони nродовжували говорити, коли відчинилися двері. Прийшли дочка із “чоловіком”. – Що ж ти, мамо, на електроенергію в тебе гроші є, а для рідної доньки грошей немає, – звернулася дочка до матері. – Циц! – спокійно сказав Стас. Тома застигла. – Тепер слухай сюди, Томе. Зараз ти зі своїм kоханцем зникнеш звідси. А повернешся завтра. У тринадцять нуль – нуль. Тут із нотаріусом переоформимо квартиру на тебе, і живіть як хочете. А Аліну Григорівну я відвезу із собою. І щоб більше ти до неї не лізла. Зрозуміло? – Зрозуміло. Стасику, а може грошенят підкинеш? – Ні. Пішли геть. Тома ще зі школи пам’ятала Стаса, як забіяка. Тому швиденьkо потягла свого “чоловіка” подалі від гріха. А за два дні Аліна поїхала зі Стасом до іншого міста. Як там усе складеться, жінка не знала, але Стасові вона вірила.