Михайлу та Катерині по двадцять три роки. Рік тому вони закінчили університет та вирішили офіційно оформити свої стосунkи. Зіграти весілля. Вся рідня, з обох боків перейнялася святом. Підібрали ресторан, погодили меню, нареченій на спецзамовлення шиють сукню. Майже все готове до свята. Але у Ольги Захарівни прихопило спину. Розігнутися не може. – Танечко, роби що хочеш, але через два дні, на весіллі сина, я маю бути здо рова! – Сказала вона своїй подрузі, лікарю з поліkлініки. – Цю мазь наносити три дні на день. Я надішлю ме дсестру, зробити укол. Одного більш ніж достатньо, – відповіла та.
Коли у двері зателефонували, відчиняти пішов Мишко. Відкрив і застиг. За цією дівчиною (медсестрою) він би на край світу пішов. Інна зняла куртку, пройшла до кімнати, зробила укол, повернулася, забрала куртку у застиглого стовпом хлопця та вийшла. Мишко кинувся за нею. Його не було цілий день. Рідня стурбувалася. Завтра весілля, а наречений зник (у ті часи мобільники ще були великою рідкістю, Мишко його не мав, тому й додзвонитися до нього можливості не було). А Мишко хвостиком йшов за Інною. Вона до хво рих, він за нею. Вона входить у квартиру, він чекає її у під’їзді. Вже ввечері, коли Інна дійшла до свого дому, вона сказала:
– Іди до дому. – Нікуди я не піду. Ніч проведу під твоїми вікнами! – Ти хоч рідним подзвони. Пішли до мене, від мене подзвониш, заспокоїш батьків. Мишко підвівся, зателефонував, попередив, що весілля скасовується. Батьки не повірили і нічого не стали скасовувати. Хлопець справді провів ніч під вікнами Інни. Але на весілля не прийшов… За півроку Михайло та Інна одружилися. На сьогоднішній день у них троє дітей. Старша дочка та брати близнюки, яким уже по п’ятнадцять років. І лише на святкуванні п’ятнадцятиліття хлопчиків батьки пробачили сина та прийняли невістку та онуків.