Ми з моїм чоловіком прожили у шлюбі 19 років. Весь цей час про нашу родину дбала лише я одна. Він сам навіть не намагався доnомогти якось. Загалом, вся турбота про сина була на моїх плечах і на моїй совісті, адже мій синок любив лізти в nогані компанії та у будь-які ситуації, і завжди витягувала я його сама. Чоловікові було відверто начхати, де син, чим він займається, і що з ним взагалі буде в майбутньому, адже з такими захопленнями, які були у нашого синочка, майбутнє навіть було під питанням. В один період я почала дуже багато працювати, а чоловік із сином залишалися вдома одні, ділилися один з одним своїми знаннями, так би мовити, в результаті чого син почав брати з батька приклад і до його nоганого характеру додалися нові нестерпні риси.
Коли я зрозуміла, що в тому будинку я сама дбаю про всіх, і ніхто мені доnомогти не збирається навіть із домашніми справами, я подала на роз лучення, адже сил терпіти все це в мене вже не було. Чоловік із сином навіть думати не стали, вирішили жити разом, а я залишила їм нашу трикімнатну з усіма речами, забрала лише свої речі та пішла. Одній мені жилося краще, ніж з ними, адже мені не доводилося готувати у величезних каструлях, я могла купувати тільки те, що мені подобається, а не їм, я могла спати і прокидатися в такому режимі, який зручний саме мені.
За кілька років самотнього життя я спромоглася накопичити на однушку недалеко від центру міста. Квартира була в одному районі з моєю роботою, тож мені було дуже зручно там жити. Ще через якийсь час у моєму житті з’явився Дмитро – розумний, дбайливий, уважний чоловік, який показав мені, як треба мене kохати. Незабаром ми з Дмитром одружилися, і тоді, вперше за 5 років, чоловік із сином згадали про моє існування. Син мені повідомив, що оскільки переїжджаю до Дмитра, то свою однушку я зобов’язана подарувати йому. Він із батьком досі хоче цього добитися, а я не збираюся цього робити, адже я й так залишила їм те, що за законом належить і мені, а однушку я збираюся здати, і ніхто на моє рішенні не вплине.