Я з дитинства любила танцювати. Тому коли у мене з’явилася можливість відвідувати танцювальну школу, я відразу нею скористалася. Вчителі підібрали мені партнера – Миколу. Йому було 18, мені – 17. Можу з упевненістю сказати, що теплі почуття щодо нього у мене виникли першого ж дня. Такого ніколи раніше не відчувала. Але я намагалася повністю сконцентруватися на навчанні та кар’єрі, тому зробила все можливе, щоб вступити до педагогічного інституту. Незабаром виявилося, що я чекаю на дитину. Звичайно, це було для мене несподіванкою та великим стре сом. Я не знала, як правильно вчинити у цій ситуації.
Термін був 3 місяці. Я порадилася з подругою Юлією, а вона сказала мені звернутися до свого знайомого фахівця. Той допоможе позбавитися дитини без ускладнень. Я зателефонувала Миколі і сказала: -Мені потрібні гроші. До народ ження дитини я не готова. Микола сперечатися не став. Він міг узяти гроші у батьків, але поставив переді мною умову: ми повин ні поїхати до них разом і розповісти про все. Незабаром я зрозуміла, що мої батьки про все знають. Хто їм проговорився – Коля чи Юля – було вже не важливо. Коротше, ми поїхали до Коліних батьків у село. Батьки сіли за стіл і почали обговорювати, що робити далі.
Але раптом я зрозуміла, що ситуація йде не за планом, адже батьки говорили про необхідність створення сім’ї та збереження дитини. Я не могла повірити своїм вухам! Адже їхали сюди абсолютно для іншого… А далі сталося взагалі несподіване: батьки Миколи сказали, що тепер їхній дім – і мій дім! Але яке вони мають право вирішувати мою долю замість мене? Я що тепер – у заручниках? І почався жах. Мої батьки сказали, що тепер я житиму в цьому будинку. Більше того, виходити на прогулянку я буду лише у супроводі свого хлопця. Але тепер мені навіть розмовляти з ним не хотілося. Я мріяла про те, що відучуся, зроблю свою кар’єру – і тільки потім думатиму про сім’ю! За півроку – важкі пологи. Я думала, що після народ ження відмовлюся від дитини. Але коли ме дсестра поклала мені на живіт мою малу – я нарешті зрозуміла, що таке щастя…