У дитинстві мені вдома було дуже некомфортно. І хоча батьки часто казали, що роблять усе за ради мого блага, я їм не вірила. Все через те, що на кожному кроці мене переслідували їх закиди. Було відчуття, що вони поставили собі за мету виховати ідеальну у всіх від носинах людину, а я не виправдовувала покладених на мене надій. У мене не було в дитинстві вільного часу, щоб як однолітки побіrати на подвір’ї. Батьки для мене встановили суворий графік, який був сповнений різноманітними корисними заняттями.
Я ходила на балет, займалася усною арифметикою, ходила до художньої школи. Батьки уважно стежили за тим, щоб я скрізь була однією з найкращих. З їхнього боку я ніколи жодного доброго слова не почула, лише критика. Мені хотілося відчуття підтримки, уваги до мене, як до людини, але їх хвилювали лише моя успішність та результати. У шістнадцять я не відчувала по відношенню до батьків нічого, мені хотілося якнайшвидше стати самостійною.
З віком мій графік став лише складнішим. Я додатково вивчала кілька іноземних мов. Батьки мріяли, щоб я вступила на факультет міжнародних від носин. У 18-ть я таємно знайшла підробіток і вступила до кулінарного коледжу, з’їхала до гуртожитку. За рік вийшла заміж за чудового хлопця. Ми з Мишком одружені вже десять років, виховуємо двох дітей. Батьки навіть після стількох років не можуть змиритися, що я не пішла обраним ними шляхом. Вони продовжують лихословити про мене при родичах.