Вже три роки я працюю керівником однієї маленької, але успішної фірми. Вранці я був змушений викликати до себе нашу співробітницю, яка, як правило, працює дистанційно. Справа в тому, що вона сильно відставала за графіком. Я до всіх співробітників ставлюся з повагою, але її відставання заважало спільній справі, тому намагався, щоб мій голос звучав відносно суворо. -Софія Василівна, ви ж розумієте, що так справи не робляться? Вона спокійно кивнула. Її обличчя не виражало жодних почуттів. -Я розумію, що я підводжу вас, і ви маєте право скоротити оnлату. Я завмер з відкритим ротом, мою увагу привернуло те, що в неї руки тремтять. Вся пиха в мить зійшла з мене. – Чи можу я поцікавитися у вас причинами такого становища? – спитав я більш дружелюбно. Від її порожнього, байдужого, прямого погляду мені стало ніяково. Вона мовчала кілька хвилин.
-Макаре Семеновичу, давайте ви мене переведете на половину ставки і на цьому покінчимо. Я це заслужила. Поки я в задумі дивився на неї, вона поспішно взяла свою сумку і поспішила піти з кабінету. Розмова залишила неприємний осад. Декілька хвилин я зволікав, а потім узяв і пішов слідом. Впіймав її за руку біля виходу з офісу. Вона спробувала сховати від мене заnлакані очі, але змогла. -Ну то що ж трапилося? Декілька хвилин вона просто дивилася мені в очі. І я ледве не провалився в ці два карі вири. -Вам справді цікаво? – На її губах з’явилася якась зовсім невесела усмішка. Я кивнув головою. -Я вагітна від людини, яка виявилася справжнім негідником. Два тижні тому не стало мого батька, через переживання я не відвідувала університет і мене виключили. Мама теж захворіла, через турботу про неї я не встигаю працювати. Я не знаю що робити.
Все це вона сказала абсолютно спокійним тоном, але видно було, що під ним приховує баrато невиплаканих сліз. Вона розвернулася і пішла. А я так і лишився стояти. Декілька днів поспіль у мене з голови не виходив її погляд. Вона працювала в мене цілий рік, але раніше я ніколи не звертав на неї уваги, як на жінку. А тут сам не знав, куди себе подіти. А потім я таки навів довідки про її матір, взяв і відправив усі необхідні ліки. Вона зателефонувала за годину. Голос був дуже розгублений. -Навіщо ви це зробили? -Просто. -Просто так нічого не буває. -Так, ви маєте рацію, нічого не буває просто так. Я вам і зарnлату не став скорочувати, хоч це було б логічно. -І чому не стали? – Голос її здригнувся. У мене в самого була rрудка в горлі. -Тому що ви розумниця, яка тримається з усіх сил. Кілька хвилин було тихо. А потім з іншого боку дроту пролунав ледь чутний схлип. -Дякую, я дуже намагатимуся виправдати вашу довіру. Коли я вимкнув слухавку, серце сильно билося в грудях. Не знаю, як усе складеться далі, але дуже хотілося б, щоби склалося.