П’ять років тому моя дружина поїхала на заробітки до Польщі. Спочатку все було нормально, але за півроку вона перестала дзвонити і надсилати гроші. А потім зізналася, що в неї з’явився новий чоловік. Дочка її відтепер не цікавила. Ми розійшлися. Златі було на той момент чотири. Вона спокійно прийняла те, що її мати пішла від нас. Донька була дуже прив’язана до мене. На жаль, я часто пропадаю на роботі, працюю nоліцейським, тож не можу їй приділяти багато уваги.
А ще я виразно відчував, що у нашому будинку не вистачає жіночої руки. За рік у моєму житті з’явилася Софія. Вона моя колега. У нас із нею почався роман. Вона від початку сказала, що дуже любить дітей, тому я видихнув з полегшенням. Але з донькою наважився її познайомити лише за рік стосунків. Вони начебто порозумілися, я був цьому дуже радий.
Коли ми з Софією з’їхалися, я почав помічати, що якось дочка змінилася. Посмішка зникла з її миловидного обличчя. Дедалі більше часу вона почала проводити в кімнаті, до людей виходила неохоче. Я почав переживати і вирішив її розпитати про все. Злата зі сльо зами на очах кинулася до мене в обійми і почала розповідати. -Коли тебе немає вдома, тітка Софі на мене кричить і ображає, називає ідіоткою та марною малявкою. Але вона казала, що якщо я тобі розповім, вона віддасть мене до дитячого будинkу. Я був роз лючений. Того ж дня вимагав у Софії покинути мій будинок.