Була в мене подружка, яка протягом десяти років була безоглядно заkохана в друга свого дитинства. Ми з Томою були знайомі зі школи, спочатку навчалися в одному класі, а потім на один факультет вступили. Я не знаю чому, але вона уявила собі, що Коля її любить, хоча хлопець ніколи не виявляв до неї нічого більшого, ніж дружнє ставлення. У Томи дуже важкий, навіть скандальний характер, іноді з нею дуже важко взаємодіяти. Вона несе маячню іноді і зовсім не вміє слухати оточуючих. -Том, я не думаю, що ти його любиш.
Ви ж зараз навіть не спілкуєтеся. Тобі просто подобається по ньому страждати, вигадала в голові якийсь образ і тримаєшся за нього. До реальної людини це мало має відношення, – намагалася я її напоумити. -Ні! Я кохаю тільки його. Впевнено, що ми одне для одного створені. На останніх курсах ми віддалились. Мені набридло вислуховувати її постійне скиглення з приводу Колі. Вона йому не писала навіть, сама жодних кроків не робила, але сkаржилася на байдужість з його боку. Нещодавно ми з хлопцем сиділи у парку.
На сусідній лаві я помітила Тому. Спочатку сиділа вона сама, а потім до неї підійшов хлопець. Вони про щось говорили, з жестикуляції зрозуміли, що Тома йому грубіянить. Хлопець пішов, а Тома заnлакала. Я вирішила підійти. Раптом щось серйозне сталося. Тут вона розповіла, що це її хлопець. -А Чому ви сва рилися? -Ми не сва рилися, я йому просто нагрубіянила. -А чому ти nлачеш? -Тому що він пішов! -А чому грубіянила? -Просто … Я подивилася на неї із сумнівом. Подумки зітхнула і щиро поспівчувала її молодому чоловікові.