Мені дуже соромно в цьому зізнатися – але я заздрю своїй матері та її багатству. Моє розчарування зростало в міру того, як ми зазнавали фінансових труднощів, коли вона розкішно відремонтувала свою квартиру і придбала ще одну. Незважаючи на її запрошення на свята, я не могла зустрітися з нею, розмірковуючи про її явну зневагу до мене та моїх дітей. Мої дитячі спогади дуже приємні, здебільшого – завдяки моєму батькові, який був головним годувальником та добрим майстром вдома, незважаючи на свої недоліки і зрештою алкоголізм. Моя мати, завжди більше орієнтована на кар’єру, почала поступово віддалятися від сім’ї. Після смерті батька вона поступово перебудувала своє життя і навіть досягла успіху за кордоном.
Тим часом я жонглювала роботою та сім’єю, так і не домігшись житла чи фінансової стабільності. Повернувшись, вона виставляла напоказ своє багатство, не пропонуючи жодної підтримки, і ставлячи власний комфорт вище за наші потреби. Усвідомлення її егоїзму, що контрастує з моєю довічною незалежністю та незадоволеними сімейними очікуваннями, лише посилювало мою образу, особливо, коли вона почала відкрито вкладати гроші в нерухомість для себе – а не для нас. Чи має вона право поступати так? Невже я не заслужила хоча б мінімальної допомоги?