Ми з дружиною довго і наполегливо працювали, щоб придбати чотирикімнатну квартиру. Ми вирішили не брати кредити, а заробити на неї самостійно. Я працював на двох посадах і ще знаходив різні підробітки. Працював дизайнером у компанії, викладав на факультеті дизайну та брав окремі невеликі замовлення. Тим часом, моя дружина Яна теж працювала, але дистанційно, адже у нас народилася донька Аня. Вважаю, що їй було складніше, ніж мені, бо вона доглядала дитину, займалася будинком, поки я пропадав на роботі, і при цьому виконувала свої робочі обов’язки. Ми заробляли добре, але працювали ще більше, щоби швидше накопичити на квартиру. І нам це вдалося: лише за три роки. Два роки пішло на накопичення грошей, а ще один – на ремонт.
Так, вийшло швидко, але ціна цього – колосальні зусилля та праця. Ми зробили ремонт своєї мрії, передбачивши все для комфорту нас та нашої дитини. Чотирикімнатну квартиру ми вибрали спеціально, щоб кожна дитина (а ми планували двох) мала свій особистий простір. Коли ремонт було завершено, і ми нарешті заїхали до нового житла, мені зателефонували батьки. Вони повідомили, що хочуть поговорити з нами про щось важливе, і сказали, що приїдуть разом з сім’єю моєї сестри за кілька годин. Коли родичі увійшли до нашої квартири, я помітив, як сестра з чоловіком уважно її оглядають, наче вже уявляють себе тут господарями. На жаль, мої припущення підтвердились.
Суть їхньої «важливої розмови» полягала в тому, що вони запропонували віддати нашу чотирикімнатну квартиру моїй сестрі, її чоловікові та їхнім чотирьом дітям. Вони жили бідно, часто грошей не вистачало навіть на елементарні речі. Ми не раз допомагали їм: збирали дітей до школи, коли сестра не мала грошей. Вони вважали, що оскільки у нас лише одна дитина, ми цілком могли б переїхати в їхню однокімнатну квартиру, а їм більше підійшло б наше житло. – Добре, – сказав я, чим здивував Яну. Вона відразу напружилася. – Я згоден, але з однією умовою. Умова така: ви компенсуєте всі вкладені нами гроші на покупку та ремонт цієї квартири. Адже ви розумієте, скільки це коштує, правда? Мої батьки та сестра обурилися, звинувативши мене в жадібності та безсердечності. На це я відповів: – Я безсердечний? Ми працювали як прокляті, щоб отримати це житло. А ви не хочете навіть докласти зусиль, бо звикли сподіватися на халяву. Але не тут. З того часу ми більше не спілкуємося ні з моїми батьками, ні з сестрою.