— Біда якась, — промовила свекруха, стоячи на порозі. Вона ледве трималася на ногах. — Що трапилося, Маріє Сергіївно? — схвильовано спитала Оля. Вона ніколи не бачила свою енергійну і сильну свекруху в такому стані. — Сашко, негідник, вигнав мою Ліду з дому з дітьми! — слабким голосом відповіла свекруха і тремтячими руками допила склянку з краплями. — Коханку собі знайшов, розумієш! Сказав, що розлучається, а житиме тепер з «господарською та красивою»! — Як це так? Адже вони прописані в цій квартирі, він не мав права їх вигнати! — Квартира його, від батьків дісталася, — зітхнула Марія Сергіївна. — Навіть дітей не пошкодував… — обурено промовила Оля. — Не знаю, що тепер робити, — подавлено свекруха. — Ліду я вже покликала до себе, завтра приїде.
— Не переживайте. У мене є квартира від бабусі, зараз ми її здаємо. Я поговорю з мешканцями, щоб з’їхали. — Але ж у вас іпотека, — нагадала свекруха. — Ви ж на ці гроші гасите платіж. — Якось викрутимося кілька місяців. За цей час Ліда знайде роботу, може, з житлом чи зніме собі щось недороге. Потерпіть тиждень, доки мешканці не звільнять квартиру. Свекруха змахнула сльози і обійняла невістку: — Дякую тобі, Олю. Ти справжня людина! За тиждень Ліда з доньками переїхала до квартири Олі. — Яка краса! — захоплювалася Ліда, оглядаючи просторі кімнати. — Ремонт шикарний. Коли ви його зробили? — Півроку тому, — відповіла Оля. — Вирішили оновити все, щоб здавати дорожче, і гасити іпотеку було простіше. — Не хвилюйтесь, я вже шукаю роботу, — запевнила Ліда. — Хоч двірником влаштуюсь, головне — дах над головою мати. — Лідо, — втрутився брат, — ми не можемо поселити тебе тут назавжди. В нас і так кредити. Але час у тебе є, ніхто тебе не жене. — Два-три місяці максимум, — впевнено сказала Ліда.
— Цього вистачить, щоб я все залагодила. Оля вручила Ліді ключі, але ситуація склалася зовсім не так, як очікувалося. Минуло три місяці Оля готувала вечерю і чекала на чоловіка. На телефон надійшло повідомлення з банку про необхідність внести платіж за іпотекою. Вона перерахувала гроші — не вистачало п’яти тисяч. Коли повернувся Євген, вона кинулася до нього: — Як там Ліда? Вона знайшла роботу? — Ще б пак… — хмикнув чоловік. — Вона й не її думає шукати. Сказала, що вперше живе у такій гарній квартирі і не хоче їхати. — Що?! — Так. Вирішила залишитись на півроку, може, на рік. Говорить, що квартира заспокоює її нерви. Оля мовчки стиснула губи. — Завтра сама поговорю з нею, — рішуче сказала вона. Коли Оля прийшла до квартири, там була галаслива вечірка. У вітальні танцювали люди, а Ліда з якимсь чоловіком накривала стіл. — На які гроші ти це влаштовуєш?
— Запитала Оля, відвівши Ліду в бік. — На дитячі, — спокійно відповіла та. — А що, я не можу розслабитись? Оля ледве стримувала гнів: — У тебе місяць. Потім ми заберемо квартиру. Ліда зло примружилася: — Не смій мене вчити жити! Оля повернулася додому, дорогою обмірковуючи подальші кроки. Увечері вона та Євген вирішили скласти список вакансій для Ліди. Наступного дня Оля випадково почула розмову свекрухи та Ліди: — Невістка багата, але така скупердяйка! Могла б пустити нас на кілька років, — скаржилася Ліда. Оля увійшла до квартири і прямо заявила: — Лідо, ти обираєш: чи влаштовуєшся на роботу, чи за місяць звільняєш житло. Марія Сергіївна суворо подивилася на дочку: — Лідо, ніяких заперечень! За місяць або робота, або я забираю дітей до себе. Ліда осіла на стілець. Її свято скінчилося.